Праздник Васыля и Маланки — один из многих языческих славянских праздников, основной смысл которых отражает поворот жизни природы от холода и мрака к свету. Сохранился он лишь в некоторых областях Украины, поэтому мы приводим материалы о нем на украинском языке. Этот веселый (и некоторым образом даже двусмысленный) праздник можно обозначить в реалиях нашего времени как День Верки Сердючки и всех любителей переодеваний в одежду противоположного пола. Но на самом деле такое переодевание лишь обозначало «перемыкание» полюсов с минуса на плюс, переход видимых астрономических явлений с убывания солнечного света на пребывание.

В общем, по поводу этой временной «потери ориентации» широких народных украинских масс существует множество умных и даже заумных исследований с широким употреблением слов вроде «еротичний», «сакральный» и т.п. Но праздник на самом деле очень веселый, простодушный, игровой (местами игривый), но сугубо в рамках народной культуры и вековых славянских ценностей. В ритуале праздника свой колорит добавляет и всем известная детская «игра в доктора» (когда Смерть убивает Маланку, то есть переодетого в дивчину парня, ему срочно вызывают фельдшера:). Понятное дело, что «хвершал» имеет право осмотреть больного «как положено». Но основной смысл праздника при этом в том, что парни хотят нравиться девчатам, а девчата парням. Взаимное переодевание, на самом деле, позволяет вникнуть в шуточной форме в другую жизнь, преимущества и недостатки мужской и женской доли.

Сам смысл праздника Васыля и Меланки никак не связан с христианством, а имена христианских святых — Василия и Мелании — совсем недавнее «приобретение». Как обычно, оно произошло лишь на основе созвучия, случайного  совпадения древних славянских языческих понятий с христианскими каноническими именами.

Не лишне напомнить и том, что Новый год славяне долгие века, а может, тысячелетия праздновали весной, на день весеннего равноденствия.

Русский Новый год (который теперь стал Старым Новым годом) ведет свое начало лишь от 1 января 1700 года, когда император Петр Великий заставил праздновать его в Российской империи по немецкому и голландскому образцу. С тех пор расхождение юлианского и григорианского календарей привело к накоплению ошибки в 13 дней. Так что совершенно случайным образом русский ортодоксальный Новый год совпал во времени с древней украинской языческой Маланкой с ее главным персонажем рогатой Козой (в культе которой не сложно узнать того самого Вельзевула, Сатану, Чертеняку), с которым так долго и без особого успеха борется христианская церковь. Правильнее конечно, говорить о том, что в Козе воплощен Велес — древний славянский Скотий Бог. Культ Велеса у славян был, прежде всего, культом плодородия, культом мужской силы. Но нет поводов думать, что этот культ носил уж очень эротический или, тем более, кровавый характер.

В общем, забудем о мистике и сатанизме и настроимся на веселый лад, где переодевание парня в девушку, а девушки в парня, говорит лишь о том, что чудо возможно. Главное чудо нашей жизни, жизни в умеренном климатическом поясе, это неповторимое чудо весны.

Материалы о праздновании Васыля и Маланки могут пригодиться при организации детских и молодежных мероприятиях во время отдыха или учебы, во всех случаях, когда речь идет о переходе времени с одной половины на другую. Например, студенческий «экватор» на 2-м или 3-м курсе. В детских и молодежных оздоровительных лагерях (а также, например, во время фестивалей парусных видов спорта в непогоду) давно уже проводят веселые конкурсы с переодеванием, «день мальчиков» и «день девочек«. Я надеюсь, что в летнем отдыхе старинные народные приколы могут найти свое возрождение.

Поскольку наш проект прежде всего связан с краеведением и поддержкой этнического туризма, обзор материалов о праздновании Васыля и Меланки начнем с туристических программ.

Фирма Динай-Тур (Черновцы) предлагает очень интересную и достойную внимания (во всяком случае достойную нашей бесплатной поддержки:) программу Вашковецкая Маланка: 3 дня http://www.dinaitour.com/tourism/tour/ukraine/?tour=3&sub=119&col=154

цитируем:
В старину считалось, что в новогоднюю ночь (по старому стилю) сходятся солнце и луна, и это является началом всего нового, в частности — нового года. У наших предков Меланка (день святой Меланьи отмечается 13 января) символизировала луну, а Василий (день которого празднуется 14 января) являлся символом солнца. Считалось, что в эту ночь Меланка вышла замуж за Василя.
13 января (по старому стилю — 31 декабря) хозяйки готовят праздничный стол, главное блюдо которого — «щедрая» кутя. А также пекут печенье разных форм, бублики, плетеные калачи специально для гостей. С приходом сумерек по селу начинают ходить ватаги щедровальников в карнавальных костюмах. Вместе с ними ходят Меланка (парень!) с козой и музыканты. Такая процессия заходит в дома и «проверяет чистоту«, устраивая при этом полный беспорядок. Приход ряженых – хороший знак, поэтому их всегда с радостью приглашают в дом.
На рассвете по старинному обычаю жгут «Деда» или «Дедуха» — сноп соломы, который ставили на почетное видное место еще на Рождественские святки. Это должно защитить от неурожая и нечистой силы в новом году. После ритуального сожжения «Деда» молодые пары прыгают через огонь и водят хороводы аж до заутреней.

Программа тура

11 января (четверг):
Выезд в Черновцы вечерним поездом в 18:36.
12 января (пятница):
Прибытие в Черновцы в 9:44. Завтрак. Поселение в отеле. Обзорная экскурсия по Черновцам — «маленькой Вене», городу музыкантов, поэтов, художников. В связи с тем, что город развивался в период правления различных империй (Австро-Венгерской, Польской), архитектурный ансамбль города приобрел характерные черты каждой эпохи. Поэтому здесь можно увидеть строения в стилях барокко, готики, ренессанса. Осмотр Черновицкого Национального университета – бывшей резиденции Буковинских митрополитов – который является своеобразной визитной карточкой города, Свято-Николаевской церкви, Органного зала (бывшей Армянской церкви), Кафедрального собора, Краеведческого музея, Соборной площади, Театральной площади, Драмтеатра им. О. Кобылянской. Обед в корчме. Свободное время.

13 января (суббота):
Завтрак. Выезд на горнолыжный курорт Мигово – катание на лыжах, санках, сноубордах. Имеется три горнолыжных подъемника: для опытных профессиональных горнолыжников и покорителей сноуборда ( 1300 метров), для желающих обучиться катанию на горных лыжах, мастерству и технике сноуборда по руководством опытных инструкторов (протяженность 600 метров), а также все желающие смогут покататься на коньках. По желанию к Вашим услугам есть ресторан «Гетьман», где Вам предложат широкий ассортимент горячих напитков, великое множество блюд буковинской и гуцульской национальных кухонь.
В случае отсутствия снега — экскурсия по Вижнице, на скалы «Протятые камни» или к пещере легендарного О. Довбуша – на выбор. Возвращение в отель, праздничный ужин.

14 января (воскресенье):
Завтрак. Выселение из гостиницы. Выезд в Вашковцы на народный карнавал «Вашковецкая Маланка», где каждый год собираются тысячи гостей со всей Украины. Именно здесь сохранились традиции наших предков и пополняются новыми образами и поныне. Участие в конкурсах, обрядах. Возвращение в Черновцы. Обед. Отъезд вечерним поездом.
15 января (понедельник):
Прибытие в Киев утром.
из комментариев к программе празднования Вашковецкой Маланки в Черновецкой области:
Ви знаєте Вашковецьку Маланку і дуже прикро що краще поставлену Маланку в селі Горошова, Борщівського району Тернопільської області оминаєте! Там проходить конкурс 13 січня(карнавал)ввечері, куди зїжджаються колективи з ближніх сіл навіть, на показ кращих костюмів і груп на виконання сцен для своїх косюмів. А тим часом по селі ходить Маланка по хатах де є дівчата на відданні, село дуже велике: два храми… За участь у конкурсі костюмів і сцен існує три премії. А 14 січня вдень уже сам показ-демонстрація всьго і добавляються ще більше тих які ходили вечором по селу, щоб побачити тевсе приїжджають дуже багато гостей з округи, хоча і там по селах це все присутнє… Неодноразово трансляція по телеканалах провідних була саме звідси ще далеко на початках Незалежності! Так що успіхів Вам у набутті нових зацікавлених людей приємно відпочити і пізнати звичаїв краю на вищому рівні! Зповагою і пошаною до Всіх! Христос Рождається! З Новим Роком! Чекаєм! Василь.

Хто така Меланка і чому сьогодні не слід боятися «голубих»

(эта статья опубликована в январе 2007 года в украинском издании «Обозреватель», в настоящее время в Сети сохранились лишь ее копии, к сожалению, без указания имени автора) http://obozrevatel.com/

13 січня православні відзначають свято св. Меланки. Саме сьогодні до вас можуть завітати ряджені щедрувальники, центральним персонажем яких буде перевдягнутий у дівчину хлопець. Але лякатися не треба — це древній народний звичай.

Останній день старого року і пер­ший день нового українці відзначали як свята Маланки і Василя. На відмі­ну від Різдва і Хрещення тi дні не ві­дігравали важливого значення в релі­гійному календарі, тому в їх обрядо­вості майже не помічено церковних мотивів. Ніч перед Новим роком вва­жалась чарівною, з нею було пов’язано чимало повір’їв і ритуалів. Серед українців тривалий час поширювались легенди про гайдамаків, які за часів турецького панування заховували свої скарби. Існувало повір’я, ще опівночі на Новий рік (як і на Великдень) ці гроші «горять» і їх можна зна­йти під Новий рік, як і на Різдво, но­сили «вечерю», але цього разу пере­важно сільській бабі-повитусі.

Зазвичай до неї ходили молоді батьки (жін­ки й чоловіки), у яких протягом року народилися діти. Одночасно з «вече­рею» пупорізній бабі приносили подарунки, а вона, в свою чергу, пригоща­ла гостей. На всій території України, за ви­нятком північної смуги, були розпов­сюджені новорічні церемоніальні об­ходи ряджених — «Меланка», або «Маланка» (назва походить, очевидно, від св. Меланії, день якої за церков­ним календарем відзначався 31 груд­ня). Центральну роль — «Меланки» — виконував парубок, переодягнений у народне вбрання дівчини або молоди­ці. Всі інші карнавальні ролі за тра­дицією також виконували нежонаті хлопці. Кількість масок залежно від місцевості могла істотно варіюва­тись.

«Бу­ває,— писав дослідник Я.Ф. Головацький на початку 20 сторіччя, — що парубки вносять в хату і самі чепіги, показуючи, наче орють ниву і, приспівуючи, сіють хлібні зерна». Відбились ритуалі «Меланка» і пережитки культу предків. За давніми міфологічними концепціями, кілька ра­зів на рік, на великі свята, померлі піднімались з могил і провідували сво­їх близьких. Належність традиційних персонажів рядження до вихідців з «того світу» маніфестується в обряді «Меланка» через символіку «антиповедінки», складовими компонентами якої були ритуальні безчинства, крадіжки, побудовані на принципі інверсії магіч­ні акти. У деяких місцевостях, як наприклад, на пів­дні Поділля, як ремінісценції язичест­ва до наших днів дійшли традиції ку­пання і ритуальної боротьби масок. Так, у с. Червона Гребля Чечельницького району Вінницької області кожна з шести вуличних «Мелайок» у день Василя виставляла троє представни­ків — «старшого цигана», «циганку» і «цигана-синка», які боролися у своїх «категоріях». Вже у XIX ст. обряд «Меланка» трансформувався в громадську святко­ву забаву, своєрідний сільський карна­вал, в якому важливу роль гра у шлюбні мотиви.

За свідченням І. Ф. Беньковського з Кам’янецького повіту Подільської губернії, «ходіння «з Малайкою» полягає в тому, що хлопці збираються групами, наймають музику, якщо між ними немає музи­кантів, і ходять під вікна хат, де є дівчата; поприходивши під вікно, паруб­ки співають пісні, в яких звеличують, оспівують батьків дівчини, а ГОЛОВИНУ, чином і переважно саму дівчину, музи­ка акомпанує співу. Яскраві вияви цієї стихії зберіг і досліджува­ний обряд. Травестована «Меланка» зображувала господиню, що все ро­бить не до ладу — б’є посуд, підмітає сміття від порога до середини хати, розплескує воду тощо. Карнавальний тип поведінки з характерною для ньо­го логікою перевертання стабільно фіксують і «Меланкові» пісні:

Наша Меланка—добра ґаздиня. Припічок миє, лавицю білить…

У містечку Стара Ушиця вистава з «Меланкою» розгорталась за сценарі­єм, близьким до традиційної «кози». Спочатку «смерть» своєю косою вбива­ла «Меланку», «дід» плакав і просив у господаря «на ліки». Отримавши гроші, він запрошував «фельшора», який оживлював «Меланку». Все це супроводжувалось жартами, дотепами, багатою пантомімою. За словами інформатора зі Старої Ушиці Кам’янець-Подільського райо­ну Хмельницької області, «Меланку» влаштовували, «щоб люди раділи весь рік, згадуючи про неї». При цьому українські ряджені, як і давньоруські скоморохи, широко використовували весь арсенал традиційних засобів на­родної розваги: жартівливі сценки, пісні, танці.

Відгомоном древнього землероб­ського обряду є й досі розповсюджене у селах України новорічне посівання зерном. Символічний засів здійснюва­ли і дорослі, і діти (переважно хлоп­чики). Починали ходити ще вдосвіта. У хаті розкидали на підлозі та столі хлібні зерна, виголошуючи традиційні поздоровлення: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю» або «Сій­ся, родися, жито-пшениця, на Новий рік, на Василя». За повір’ями, ці зер­на могли виконувати роль оберегу.

Щедрий Вечер, 13-14 січня. Маланка-Василь. Коза

(Рокове Коло: ідеологія Коляди і Святого Збору)

Місячна містика і парне Святочне Коло. Староукраїнські реліґійні почування. Михайла, 21.XI, Різдвяна ідея Вогню. Шанування Вогню та Води на Сході. Українське шанування Астрального Вогню і Води. Господь, Вогонь і Вода. Українське містичне Весілля. Про ідеольоґію Різдва і Щедрого Вечера. Вогонь і Вода як Світотворчі начала. Святочна пошана для Води. Пошана для Землі. Ідея Відродження Світа. Шанування перших культурних здобутків. Містерії життєвого побуту. Астральне шанування Молодечості. Перважна частина Українських Колядок є виразницею Астрального, Місячного шанування, а Щедрівки зі Щедрим Вечером є особливими речниками Місячного шанування, спрямованого до Прадіда. Ціллю шанування є Місяць у своїх чотирьох астрономічних перемінах, як символ невмирущого, всеоживаючого Прадіда.

Символіка Щедрого Вечера і Василя.

Щедрий Вечер зачинається властиво під Новий Рік (7 днів наперед Богоявління — символ Місячний!), т. є. в вечер перед св. Василя.

Це особливо улюблене Українське свято: мітичного Василя і Маланки, — є найщирішим шануванням Місяця з його женихальними мотивами (ними переповнені Щедрівки). Тоді мітичну постать Василя мішають часто з мітольоґійно-Місячною постаттю Іллї — Ілії, який є в Українського народу покровителем урожаїв збіжжя, особливо жита (сніп жита, дід Ілля, — в часі жнив, — це постава Місяця).

Старовірменське слово «ўаціля» (рівнозвучне з іменем Василя, — Вас-Ілля) значить: Місяць; а про значення етно-культурних взаємин Вірменів та Староукраїнців була вже споминка (у вступі) і буде ще мова.

Щоб висвітлити повищі замітки ось дві Щедрівки з Вечера під Новий Рік:

1.

Гиля-гиля на Василя
А у Василя Житня пуга Куда махне Жито пахне!

2.

Святая Василля Дьяжу місила
Пироги пекла і Рогатиє і Букатиє…

Відміни:

Святая Василля Діжу місила

Пироги пекла та Рогатії та Букатії

Ой гиля-гиля на Василя

А у Василя Житня Пуга

Куда махне Жито пахне!

Роди Боже Жито-пшеницю Всяку Пашницю

У Полі Ядро а в Домі Добро!

Слово «Гиля» це ймення Г’Ілля, з spiritus asper, «Г» — перед Іля.

Дьяжа, діжа, — це посудина, в якій замішують баби хліб; завсіди лучить з нею Український нарід ріжні напівреліґійні містерії, особливо ж у часі Весілля, коли виробляють і печуть Коровай та співають при тім Пісні, повні поезії, а особливо Астральної символіки. Діжа своєю круглістю, круглою накривкою з обручем доокола (це обов’язково) — це без сумніву символ Місяця.

Порівняймо ж тепер «Святая Василля» з Ўаціля-Місяць, і побачимо, як виразно перейнявся Український нарід шануванням Місяця.

«Святая Василля», безперечно, — Місяць, є тут жіночого роду. Шанування Місяця жіночого роду свідчить, що оці Щедровечірні містерії є пізнішими культурно й історично, ніж Святовечірні. Це покажеться опісля і з інших явищ Щедрого Вечера.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. «Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора». Львів, 1928. — СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Еротичні містерії: Піч. У цю Ніч відбуваються містерії, подібні до містерій Катерини-Калети та Святоріздвяних. В них беруть участь і Господарі і Молодь.

Згідно записів на Гуцульщині Новорічна Ніч — свято Печі. «Ціли рік Вона робить Службу, а на Василя іде в Танець, Вона ся віддає».

Тому Її гарно вимащують на Маланки, аби не кляла, що не мащена.
Ніхто не спить на Ній тої Ночі, ані сідає, «бо тяжко Їй танцювати». Відміни: «Нехай Ніч спочине».

Або: «Василь із Маланкою приходять танцювати, аби Їм не перешкоджати».

На Піч кладуть Овес «на Коровай, так, як і у нас на Весіллі, і Їй дає ся Вівса, як ся віддає».

Відміни: «Аби мала чим Коня годувати, бо Вона їде у Місто, на Герць».
(За працею: Михайло Грушевський. Історія української літератури. Т. 1.)

Містерії з Хлібом: Маланка і Василь. На Щедрий Вечір випікають особливі Хліби — «Маланку» та «Василя». У Новорічну Ніч вони лежать на Святочному столі один на одному… На Маланки Господині ретельно чепурять, підбілюють Піч, бо у Святочну Ніч Вона танцює, віддається. Цієї Ночі не сплять на Печі і не топлять її, щоб Маланці було де переночувати зі своїм Чоловіком.

Як тільки Жінка замісить Діжу для випікання обрядового Новорічного Хліба, не миючи рук від тіста, йде разом з Чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік несе сокиру, або палицю, Жінка перевесла з дідуха (соломи на долівці від Святого Вечора). Підійшовши до дерева, Чоловік тричі стукає по ньому обухом сокири чи палицею і каже: «А чого ти, Грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!» Або: «Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати». За дерево відповідає Дружина: «Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану». Після цього Жінка обтирає руки від тіста об дерево і перев’язує його перевеслом. В народі вірять, що після цього дерево злякається і обов’язково дасть гарний урожай. На Маланки, особливо в Новорічну Ніч, рослини розуміють людську мову, а тварини самі розмовляють по-людському.

В цей день Худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять. Тварини в Святочну Ніч можуть скаржитися Богові на тих Господарів, які погано з ними обходяться.

У Гуцулів Господар, або Господиня в чоловіковій шапці, виходить з хлібом до води, окунає тричі хліб у воді, промовляючи: «Не купає ся хліб у воді, але я в здоров’ю і силі». Набираючи води до коновки, приказує: «Не беру води, але Мід і Вино». Прийшовши з тим до Хати, покладає хліб на голову Домашнім, приказуючи: «Абисьте були такі величні як Василь Величний». У коновку до води кидає кілька монет, і тою водою рано всі вмиваються по старшині. Це приносить щастя до грошей на цілий Рік.

Коза. Українська Святочна установа Колядників походить з далеко старших часів, чим Римські та інші маскаради, які всі суть орієнтовані на культ Сонця і належать до пізнішого, вторинного, культурно-історичного округа. Українські ходження з Козою є зовсім іншого типу — і в них «Берези» нема. Вони належать передовсім до обрядів Новорічних і Щедровечірніх та лиш через перемішання з Різдвяними увійшли в Різдвяний час і мають свою власну мітольоґійну орієнтацію й характеристику.

Источник Украинские песни http://www.pisni.org.ua/articles/69.html

Дівоча Миланка.

Водять “Меланку” й Дівчата.

Наша Меланка як Біль Біла
Нашу Меланку журба з’їла
Васильчику-Чічільчику
Посію Тебе на Городчику
Та буду Тебе шанувати
Тричі на День поливати!
Тричі на День поливати
І в Неділю підгортати!

Або ще заспівають “Дністрянської Меланки”:
Наша Маланка Дністрованка — Ой в Петрівочку Нічка Маленька